У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
В розділі “Перелік видань” можна ознайомитись з повним переліком та змістом періодичних видань, передплачених бібліотекою
Клинические рекомендации ОССН – РКО – РНМОТ. Сердечная недостаточность: хроническая (ХСН) и острая декомпенсированная (ОДСН). Диагностика, профилактика и лечение
Аннотация
Рекомендации обобщают и анализируют имеющиеся на сегодняшний день данные в отношении диагно‑ стики, профилактики и лечения сердечной недостаточ‑ ности для того, чтобы представить врачу краткое, ясное и доступное их изложение и дать «путеводную нить» в море современных исследований (медицине, основан‑ ной на доказательствах). Таким образом, Рекомендации являются не догмой, а руководством к действию. Поскольку изложенные в рекомендациях выводы основываются на результатах исследований, полученных в определенных выборках пациентов, они не могут заме‑ нить индивидуальный подход к лечению отдельных больных, уникальных по своим личностным, генетическим, медицинским и другим характеристикам. В каждом кли‑ ническом случае врач вправе сделать самостоятельный выбор: целесообразно ли точно следовать рекомендациям, или с учетом существенных факторов требуется принять иное решение, отличное от усредненного подхода. Высшим критерием такого выбора всегда должна оставаться ожидаемая польза для конкретного пациента. Учитывая, что РКО, его секция по СН и ОССН явля‑ ются частью ЕОК, данные Российские рекомендации основываются на положениях Европейских рекомендаций (2005, 2008, 2012 и 2016 гг.). При подготовке текста учитывались и положения рекомендаций АКК и ААС (2005, 2009 и 2013 г.) с дополнениями 2016, 2017 г. В дополнение учтены некоторые позиции Общества СН Америки (ОСНА) 2006 и 2010 г. (с 2013 г. их рекомендации синхронизированы с ААС/АКК), в частности, касающиеся организации процесса лечения больных ХСН. Естественно, имеет место целый ряд уточнений, дополнений и изменений, учитывающих как национальные особенности, так и несколько отличную трактовку некоторых отнюдь не бесспорных положений крупных многоцентровых исследований. При оформлении основных положений Рекомендаций использована общепринятая шкала оценки их значимости, предусматривающая классы рекомендаций (I, IIa, IIb, III) и уровни доказанности положений (А, В, С), представленные в таблице 1. Глава 2. Определение ХСН – это синдром, развивающийся в результате нарушения способности сердца к наполнению и/или опорожнению, протекающий в условиях нарушения баланса вазоконстрикторных и вазодилатирующих нейрогормональных систем; сопровождающийся неадекватной перфузией органов и тканей организма и проявляющийся комплексом симптомов: одышкой, слабостью, сердцебиением, повышенной утомляемостью и задержкой жидкости в организме (отечным синдромом).
Читати
Настанови щодо фармакотерапії пацієнтів із розсіяним склерозом
Анотація
Розсіяний склероз — комплексне захворювання центральної нервової системи, яке характеризується запаленням, демієлінізацією та дегенеративними змінами. До вашої уваги представлено огляд рекомендацій Європейського комітету з лікування та досліджень розсіяного склерозу і Європейської академії неврології (ECTRIMS / EAN, 2017) щодо фармакотерапії згаданої патології, що допоможе фахівцям в упорядкуванні даних про ефективність препаратів, які застосовують при лікуванні цього захворювання та прийнятті відповідних рішень.
Розсіяний склероз зазвичай маніфестує у пацієнтів віком від 20 до 40 років і вражає жінок у двічітричі частіше, ніж чоловіків. Ця патологія є превалюючою причиною нетравматичної інвалідності серед молодих дорослих осіб (Noseworthy etal., 2000). Крім того, вказане захворювання являє собою значний тягар з огляду на якість життя хворих, соціальні та особисті витрати (Kobelt etal., 2017; Stawowczyk etal., 2015). У більшості пацієнтів (85–90 %) перебіг хвороби від початку є рецидивуючим і характеризується загостренням неврологічних симптомів, пов’язаних із зонами запалення в центральній нервовій системі (ЦНС). Протягом двох десятиліть у понад половини нелікованих пацієнтів відзначають поступове погіршення стану, незалежно від тяжкості нападів (Confavreux and Vukusic, 2006; Weinshenker etal., 1989). Первинно-прогресуючий перебіг розсіяного склерозу спостерігається приблизно у 10–15 % випадків (Miller, Leary, 2007; Thompson etal., 1997). Сьогодні немає методів радикального лікування зазначеної патології, тому сучасна терапевтична стратегія спрямована на зниження ризику рецидивів і прогресування інвалідності. Ера лікування розсіяного склерозу почалася 1993 р., коли з’явився перший препарат інтерферону, а останнім часом фіксують значне розширення терапевтичних підходів при цій патології, завдяки тому, що до 2017 р. Європейське агентство лікарських засобів (EMA) ухвалило 11 препаратів як ін’єкційних, так і пероральних, що модифікують перебіг захворювання. Зростаючий арсенал медикаментозних засобів відкриває нові можливості для індивідуалізованої терапії розсіяного склерозу. Проте як пацієнти, так і клініцисти мають зважувати співвідношення ефективності, побічних реакцій і можливої шкоди у процесі прийняття спільних рішень (Winkelmann etal., 2016; Subei, Ontaneda, 2015). Незважаючи на виявлення декількох прогностичних чинників, нині бракує єдиної консенсусної думки, яка дала змогу лікарям класифікувати пацієнтів за групами «високого» та «низького» ризиків, щоб визначити пріоритетні стратегії лікування (Tintore etal., 2015; Jokubaitis etal., 2016; Degenhardt etal., 2009). До того ж немає узагальнювального документа, який би включав нещодавно схвалені препарати та клінічні питання, з якими стикається пацієнт і лікар у рутинній практиці. Це такі питання, як вибір початкової та подальшої терапії, контроль побічних ефектів, зміна/припинення лікування, а також особливості терапії в індивідуальних ситуаціях (наприклад, під час вагітності). Саме тому ECTRIMS та EAN об’єднали зусилля для надання сучасних обґрунтованих рекомендацій щодо лікування розсіяного склерозу, щоб допомогти пацієнтам, лікарям, працівникам у сфері охорони здоров’я у процесі прийняття рішень.
У представлених настановах основну увагу приділено лікуванню дорослих пацієнтів із розсіяним склерозом засобами, що модифікують його перебіг, зокрема з усіма імуномоделюючими та імуносупресивними медикаментами, затвердженими EMA. Документ не містить рекомендацій щодо комбінованої терапії або нових активних препаратів, які проходять заключні етапи клінічного дослідження та не схвалені EMA на момент публікації. Також у керівництві не розглянено додаткові та/або альтернативні методи лікування або аспекти симптоматичної терапії та/або ведення пацієнтів із рецидивами.
Читати
Рекомендації щодо ведення пацієнтів із нейропатичним болем // НейроNEWS. – 2018. – № 2. – С.54-57
Анотація
Нейропатичний біль є складною мультидисциплінарною проблемою. Больовий синдром зазвичай має хронічний рецидивуючий характер, що може призводити до тривалої втрати працездатності. За своєю природою біль буває ноцицептивним, нейропатичним чи змішаним. Нейропатична його складова, як правило, слабко реагує на конвекційні аналгетики.До вашої уваги представлено стислий огляд рекомендацій щодо ведення пацієнтів із нейропатичним болем, які розроблені Національною службою охорони здоров’я Великої Британії (NHS, 2017)
Під час встановлення діагнозу нейропатичного болю, насамперед, слід виключити наявність серйозних захворювань. Для цього варто рекомендувати такі дослідження, як: клінічний аналіз крові, ШОЕ, печінкові проби, рівень С-реактивного білка, фактора некрозу пухлин, рівня вітаміну В12, фолатів, рентгенологічне обстеження, комп’ютерна томографія тощо. Зазначені методи можна застосовувати як у плановому порядку, так і в ургентному. В нагоді можуть стати спеціалізовані опитувальники, які допоможуть достовірніше встановити наявність нейропатичного болю, проте вони не замінять клінічне опитування. Успішне лікування нейропатичного болю спостерігають у 40–60 % випадків. Важливою складовою ефективної терапії є бесіда з хворим і його родичами щодо особливостей перебігу захворювання. Треба зважати на те, що в пацієнтів із больовим синдромом суттєво можуть ускладнювати перебіг хвороби тривога, депресія та порушення сну. До того ж слід пам’ятати, що будь-якому лікуванню притаманні потенційні побічні ефекти (седація, сухість у роті, закреп, синдром відміни). За умови відсутності закрепу можна підвищувати дозування препарату повільно (з інтервалом у кілька днів). У такий спосіб є можливість знизити ризик розвитку та проявів побічних ефектів, що сприятиме кращій переносимості лікарського засобу. Більшість пацієнтів потерпає саме від побічних ефектів, тому необхідно намагатися досягти балансу між аналгезією та побічною дією призначеного препарату.
Алгоритм дій щодо ведення пацієнтів із нейропатичним болем передбачає:
- Систематичний огляд пацієнта задля оцінювання відповіді на лікування.
- Попередження хворого про можливі побічні ефекти.
- Припинення лікування в разі його неефективності та перехід до наступного етапу інтервенцій.
- Регулярну перевірку достовірності діагнозу пацієнта та оцінювання його неврологічного статусу.
- Звернення до спеціалізованих закладів у разі виникнення проблем із наданням відповідної допомоги хворому.
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
Рекомендації щодо діагностики та лікування хвороби Паркінсона // НейроNEWS. – 2017. – № 10. – С.50-68
Анотація
Вегетативна дисфункція
Вегетативні дисфункції часто виникають при ХП, зокрема, як побічна дія медикаментів.
Ортостатична гіпотензія
Ортостатична (постуральна) гіпотензія є найчастішим вегетативним проявом при ідіопатичній ХП; її поширеність становить 20 %. Вона характеризується зниженням артеріального тиску (АТ), систолічного (САТ) щонайменше на 20 мм рт. ст. і діастолічного (ДАТ) на 10 мм рт. ст., протягом 3 хв у вертикальному положенні. Характерні симптоми ортостатичної гіпотензії включають легку непритомність, нечіткість зору, запаморочення, загальну слабкість, втому, когнітивну загальмованість, важкість у ногах і поступову або раптову втрату свідомості. У пацієнтів із ХП, які відчувають симптоми ортостатичної гіпотензії, може серйозно страждати якість життя. Наслідки ортостатичної гіпотензії включають більше когнітивне зниження, підвищену смертність від серцево-судинних захворювань і підвищення рівня загальної смертності. Доказові дані фармакологічного лікування походять від різних діагнозів (не тільки ХП), а саме: множинної системної атрофії, аутоімунної вегетативної нейропатії, діабетичної вегетативної атрофії та ідіопатичної вегетативної недостатності. Зокрема, немає окремих шкал для оцінювання ортостатичної гіпотензії в пацієнтів із ХП, але в дослідженнях її визначали за допомогою показників ортостатичного розділу складної шкали оцінки вегетативної системи (COMPASS-OD), АТ і загального клінічного враження.
Домперидон. Препарат є периферичним антагоністом D2-рецепторів, він був запропонований для лікування ортостатичної гіпотензії. У невеликому РКД (n = 13) аналізували застосування домперидону та флудрокортизону. Хворі були рандомізовані для прийому домперидону (10 мг тричі на добу), флудрокортизону (0,1 мг вранці) або плацебо (2 таблетки під час обіду або ввечері). Через 3 тижні лікування груп пацієнтів змінювалось перехресним методом для прийому альтернативної терапії після 1-го тижня «вимивання». Ті, хто приймали домперидон у дозуванні 10 мг 3 рази на день, продемонстрували значне покращення оцінок за шкалою COMPASS-OD (медіана оцінок 6 [середнє 7 + СО2]), порівняно з нефармакологічною терапією (медіана оцінок 9 [середнє 9 + СО3]; р = 0,02).
Флудрокортизон. Препарат є синтетичним мінералокортикоїдом із мінімальними глюкокортикоїдними ефектами, який збільшує ренальну реабсорбцію натрію та об’єм плазми через ренін-альдостеронову систему. В невеликому РКД (n = 13) вивчали застосування флудрокортизону (0,1 мг/ добу) і домперидону (10 мг 3 рази на добу). Пацієнтів випадково розподіляли для прийому або флудрокортизону (0,1 мг вранці) та 2 таблетки плацебо (під час обіду і ввечері), або домперидону (10 мг тричі на добу щодня). Через 3 тижні лікування піддослідних груп змінювалось перехресним методом для прийому альтернативної терапії після 1-го тижня «вимивання». Флудрокортизон (0,1 мг/добу) не продемонстрував значного покращення оцінок за шкалою COMPASS-OD (медіана оцінок 6 [середнє 6 + СО3]), порівняно з нефармакологічною терапією (медіана оцінок 9 [середнє 9 + СО3]; р = 0,04).
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
Рекомендации ESC по диагностике и лечению обмороков (2018)
Читати
Рекомендации по лечению пациентов с синдромом беспокойных ног
Читати