У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
В розділі “Перелік видань” можна ознайомитись з повним переліком та змістом періодичних видань, передплачених бібліотекою
Настанови щодо фармакологічного лікування мігрені
Читати
Практичні настанови щодо лікування резистентної епілепсії / Ю. Крамар // НейроNEWS. – 2018. – № 9/10. – С.55-60
Анотація
Сучасне уявлення про резистентну, некурабельну епілепсію формується на основі розуміння можливих механізмів захворювання, при цьому тяжкість і частота нападів, неврологічні та психічні супутні симптоми або побічні дії протиепілептичних препаратів не піддаються належній корекції та є неприйнятними для хворого і/або його близьких. До вашої уваги наведено огляд керівництва щодо лікування резистентної епілепсії, яке було розроблене за участю вчених Американської академії неврології (AAN, 2018) та Американської епілептичної спілки (AES, 2018).
Для вдосконалення розроблених 2004 року рекомендацій AAN щодо лікування медикаментозно-резистентної епілепсії протиепілептичними препаратами (ПЕП) другого та третього поколінь було проведено систематичний огляд фахової літератури (з січня 2003 р. до листопада 2015 р.). На його основі класифіковано відповідні дослідження терапевтичних схем та об’єднано рекомендації з належною доказовою базою для лікування пацієнтів зі згаданою формою епілепсії.
За вказаними настановами ефективними (рівень А) для зменшення частоти нападів можуть бути рекомендовані такі препарати, як:
- прегабалін негайного вивільнення (НВ) і перампанел для лікування медикаментозно-резистентної фокальної епілепсії (МРФЕ) у дорослих;
- вігабатрин — засіб другої лінії вибору для лікування МРФЕ;
- руфінамід як засіб додаткової терапії при синдромі Леннокса-Гасто (СЛГ).
Ефективними препаратами (рівень В) для зменшення частоти нападів є:
- лакозамід, еслікарбазепін та топірамат пролонгованої дії для лікування медикаментозно-резистентної фокальної епілепсії (виробництво езогабіну припинено);
- ламотриджин негайного та контрольованого вивільнення (КВ) при епілепсії з медикаментозно-резистентними генералізованими тоніко-клонічними (ГТК) нападами у дорослих;
- леветирацетам як засіб додаткової терапії у пацієнтів віком від 1 місяця до 16 років із медикаментозно-резистентною дитячою фокальною епілепсією (МРДФЕ), медикаментозно-резистентними генералізованими тоніко-клонічними нападами та медикаментозно-резистентною ювенільною міоклонічною епілепсією;
- клобазам як засіб додаткової терапії в разі лікування нападів при синдромі Леннокса-Гасто в дорослих;
- зонізамід для лікування медикаментозно-резистентної дитячої фокальної епілепсії у пацієнтів віком від 6 до 17 років;
- окскарбазепін для лікування медикаментозно-резистентної дитячої фокальної епілепсії у пацієнтів віком від 1 місяця до 4 років.
У представленому матеріалі зазначено також рекомендації, що відповідають рівню С. Вибір ПЕП залежить від типу нападів і синдромів пацієнта, його віку, супутнього лікування, переносимості фармацевтичних засобів, а також їх безпечності та ефективності. Наведена доказова інформація описує рекомендації щодо призначень відповідних препаратів при медикаментозно-резистентній епілепсії, насамперед акцентуючи увагу на тих симптомах і синдромах, які потребують більш ґрунтовної доказової бази. Так, Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA) прийняло рішення щодо розширення загальної стратегії, яка уможливлює перенесення результатів ефективності на загальну популяцію хворих. Зокрема, у разі фокальної епілепсії отримано погодження FDA для застосування еслікарбазепіну та лакозаміду (для дітей лише в оральній формі) як засобів додаткової терапії чи монотерапії в осіб віком старше 4 років та перампанелу (як засобу монотерапії). Перші рекомендації щодо застосування фелбрамату AAN та AES опублікували 1999 року (French et al., 1999), а 2004 року — на основі застосування восьми ПЕП другого покоління (French et al., 2004).
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
Антенатальное и постнатальное психическое здоровье: клинический менеджмент Клинические рекомендации // Здоровье женщины. – 2018. – N 1. – С.128-140
Аннотация
Депрессия и тревожность являются наиболее распространенными проблемами психического здоровья во время беременности, причем около 12% женщин временами подвержены депрессии, 13% – испытывают тревожность; для многих женщин характерны оба состояния – депрессия и тревожность развиваются у 15–20% женщин в первый год после родов. Во время беременности и в послеродовой период тревожные расстройства, включая панические расстройства, генерализованные тревожные расстройства (ГТР), обсессивно-компульсивное расстройство (ОКР), посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР) и токофобию (экстремальный страх перед родами), могут возникать сами по себе или в сочетании с депрессией. Психозы могут вновь возникать или усугубляться во время беременности и в послеродовой период. Послеродовой психоз поражает от 1 до 2 на 1000 женщин, родивших ребенка. Женщины с биполярными расстройствами подвергаются особому риску, но послеродовой психоз может возникать у женщин и без предшествующей истории психических заболеваний. Изменения формы тела, включая увеличение массы тела, во время беременности и после родов могут быть проблемой для женщин с расстройством пищевого поведения. Хотя распространенность нервной анорексии и нервной булимии ниже у беременных женщин, распространенность расстройств пищевого поведения выше. Курение, использование наркотиков и алкоголя во время беременности являются значительными факторами риска в отношении недоношенности, внутриутробной задержки развития и дисстреса плода и намного чаще встречаются у женщин, принимающих алкоголь, наркотики, и особенно у курящих. В период с 2006 по 2008 год в Соединенном Королевстве в связи с проблемами с психическим здоровьем наблюдалось 1,27 случая материнской смертности на 100 000 родов. Хотя в общем наблюдается хороший ответ на лечение при проблемах с психическим здоровьем, эта патология часто остается невыявленной и соответственно нелеченной во время беременности и в послеродовой период. Если такая патология не подвергается лечению, женщины могут продолжать страдать на протяжении многих лет, что оказывает влияние на их детей и других членов семьи. Это руководство предоставляет рекомендации по распознаванию, оценке, уходу и лечению проблем психического здоровья у женщин во время беременности и в послеродовой период (до 1 года после родов) и у женщин, планирующих беременность. Руководящие принципы охватывают депрессию, тревожные расстройства, расстройства питания, расстройства, связанные с употреблением наркотиков и алкоголя, и тяжелые психические заболевания (такие, как психоз, биполярное расстройство, шизофрения и тяжелая депрессия). Оно охватывает подпороговые симптомы, а также умеренные и серьезные проблемы с психическим здоровьем. Однако в руководстве основное внимание уделяется симптомам, рискам и менеджменту, которые имеют особое значение при беременности и в послеродовой период. Данные рекомендации предназначены для всех специалистов здравоохранения, которые наблюдают, оценивают и осуществляют менеджмент проблем психического здоровья во время беременности и в послеродовой период. Они также будут полезны в таких сферах, как социальные услуги и частный сектор, но не дают конкретных рекомендаций для данных сфер. В руководстве также содержатся рекомендации относительно услуг первичной и вторичной помощи, необходимых для эффективного установления диагноза и лечения большинства расстройств психического здоровья во время беременности и в послеродовой период. Это руководство следует рассматривать в сочетании с другими руководящими принципами NICE по лечению и решению конкретных проблем психического здоровья. В руководстве указывается, где необходимы модификации лечения и менеджмента во время беременности и в послеродовой период. В руководстве приводятся лучшие имеющиеся данные. Однако имеются существенные ограничения для базы фактических данных, включая ограниченные данные о рисках применения психотропных препаратов во время беременности и грудного вскармливания.
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
Настанова щодо скринінгу, діагностики та лікування депресії у дорослих пацієнтів та осіб підліткового віку / О. Ячнік // НейроNEWS. – 2018. – № 1. – С.46-52
Аннотация
Депресія — це розлад, що характеризується стійким зниженням настрою і втратою здатності переживати радість, песимістичним поглядом на те, що відбувається навколо, а також заниженою самооцінкою, позбавленням інтересу до звичної діяльності та вповільненням рухової активності. Вона є найпоширенішим афективним розладом і однією з основних причин втрати працездатності. Зазначене захворювання нерідко має епізодичний перебіг та інколи регресує самостійно. Однак здебільшого в пацієнтів із цим недугом спостерігають повторні епізоди депресії з достатньо тяжкими тривалими наслідками. Тому основними терапевтичними цілями вказаного розладу є досягнення повної ремісії та запобігання рецидиву в майбутньому .Вашій увазі представлено огляд рекомендацій, розроблених за підтримки Kaiser Foundation Health Plan of Washington (США, 2017), щодо визначення належної тактики лікування та профілактики депресії в дорослих пацієнтів та осіб підліткового віку.
Сьогодні вважають доведеним фактом, що певним групам населення характерний підвищений рівень ризику виникнення депресивних епізодів. До таких належать особи, які: мають сімейну схильність до депресії; вагітні та жінки у післяпологовому періоді; пережили домашнє насильство або залякування (жінки та підлітки); із хронічними хворобами (діабет, серцево-судинні патології, астма, хронічне обструктивне захворювання легень, рак, артрит, хронічний больовий синдром, термінальні невиліковні недуги або неврологічні розлади, такі як інсульт або хвороба Паркінсона); зловживають алкогольними напоями або наркотичними речовинами; котрі ідентифікують себе як лесбіянки, геї, бісексуали і транссексуали (ЛГБТ).
Зокрема, до критеріїв депресії відносять:
- почуття апатії, пригнічення або безнадійності, втрату інтересу до звичної улюбленої діяльності та хобі (ангедонія);
- часті звернення за медичною допомогою з нелокалізованими фізичними симптомами;
- постійний больовий синдром;
- труднощі з дотримання медичного лікування.
Основні аспекти лікування
Хворим, які відповідають основним діагностичним критеріям депресії, слід ставити уточнювальні запитання, згідно зі шкалою виявлення пацієнтів із депресією в первинній медичній ланці (ADQs), щодо оцінювання анамнезу отриманого лікування, сімейної історії та психіатричної коморбідності. Є окремі шкали ADQ як для дорослих, так і підлітків — PHQ-9 і PHQ-9А відповідно. Лікувальна тактика, побудована на даних, що отримані під час проведення опитування пацієнтів за шкалами PHQ-9 або PHQ-9A, може включати психотерапію або антидепресанти, або ж обидва методи. Як правило, психотерапія та прийом антидепресантів мають однакову ефективність.
Усім особам, які проходять лікування депресії, рекомендовано підтримуючу терапію. Психоосвіта та підтримка пацієнта в умовах лікувального закладу первинної ланки допомоги є надзвичайно важливими чинниками, що суттєво підвищують результативність відповідних інтервенцій.
Разом з тим психоосвіту хворого слід націлити на: пояснення причини, симптомів і природний перебіг клінічної депресії; колективне прийняття рішень щодо вибору методу лікування; інформацію стосовно того, що відбуватиметься протягом курсу терапії; спостереження (візити до лікаря, контакти електронною поштою та/або телефоном).
Окрім просвіти пацієнта щодо його хвороби, підтримуюча терапія націлена на емоційну допомогу та відповідні рекомендації. Спеціалісти можуть сприяти поведінковій активації хворого шляхом заохочення його до таких видів самопомочі, як ведення щоденника, читання відповідної літератури, планування приємних видів активності, перебування в компанії людей, які небайдужі до нього, залучення до різних видів фізичної активності. Пацієнтів, які отримують підтримуючу терапію, але не приймають медикаменти, слід заохочувати до регулярних візитів до лікаря з метою спостереження за динамікою їхнього стану протягом 2–4 тижнів від дати встановлення діагнозу, оскільки рання поведінкова активація лише покращує ефективність самодопомоги та зацікавленість у результативності терапевтичних дій (Cuijpers, 2014). Графік повторних візитів бажано складати на момент встановлення діагнозу.
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
Настанови щодо ведення пацієнтів із шизофренією / Ю. Крамар // НейроNEWS. – 2018. – № 1. – С.53-55
Анотація
Процес скринінгу та оцінювання має відбуватися із застосуванням загальновизнаних і затверджених інструментів. Наявність симптомів у пацієнтів можливо діагностувати за такими ранговими шкалами, як: коротка психіатрична оцінювальна шкала (BPRS), шкала оцінки позитивних симптомів (PSRS), коротка шкала оцінки негативних симптомів (BNSA). Періодичне оцінювання індивідуальної відповіді пацієнта на лікування можна здійснювати за допомогою Техаського проекту розробки алгоритмів медикаментозного лікування (TMAP, 2008).
Під час проведення оцінювання психіатричного стану осіб дитячого та підліткового віку треба послуговуватися скринінговими запитаннями щодо психозу, а також уточнення та обґрунтування діагнозу. Можливе застосування структурованого діагностичного інтерв’ю, розробленого для осіб молодого віку, яке уміщує блок з оцінювання психотичних симптомів Американською академією дитячої та підліткової психіатрії (AACAP, 2013).
Обов’язково мають бути ідентифіковані фактори ризику, а саме: рання маніфестація, висока небезпека заподіяння шкоди, обтяжений шизофренією сімейний анамнез, соціальна ізоляція, відсутність належного лікування та низький рівень допомоги, а також захисні фактори, такі як міцна родинна підтримка, навички щодо подолання симптомів хвороби (APA, 2004).
Диференційну діагностику шизофренії та шизоафективного розладу слід проводити при наступних розладах:
- великий депресивний розлад чи біполярний афективний розлад із психотичними чи кататонічними проявами;
- шизоафективний розлад;
- шизофреноподібний розлад і короткочасний психотичний розлад;
- маячний розлад;
- шизотиповий розлад особистості;
- обсесивно-компульсивний розлад і дисморфофобічний розлад;
- посттравматичний стресовий розлад;
- розлад аутистичного спектра: аутизм та первазивні порушення розвитку відрізняються від шизофренії відсутністю психотичних симптомів та переважанням характерних девіантних мовних патернів, аберантною соціальною скутістю чи повторювальною поведінкою;
- інші стани, які пов’язані з психотичним епізодом; манія в підлітків часто проявляється частковими психотичним симптомами (галюцинації, маячення та порушення мовлення);
- інфекції ЦНС, делірій, неопластичний процес, захворювання ендокринної, імунної системи, генетичні розлади та токсичний вплив;
- психотичні симптоми через вживання психоактивних речовин, таких як декстрометорфан, діетиламід лізергінової кислоти, галюциногенні гриби, псилоцибін, мескалін, канабіс, стимулятори та інгаляційні наркотичні речовини.
Коли зловживання наркотиками передує маніфестації шизофренії, важко визначити, чи психоз є незалежним процесом, чи наслідком вживання наркотичних речовин, чи поява симптомів шизофренії спровокована наркотичними речовинами в особи з нейробіологічною схильністю до розвитку психозу.
Психосоціальні втручання
При шизофренії та шизоафективних розладах психосоціальні втручання зазвичай застосовують як доповнення до психофармакотерапії, вони націлені на покращення чи стабілізацію симптомів. Метою впровадження психосоціальних заходів є підвищення залученості пацієнта в процес лікування та зниження ризику рецидиву, а також підвищення стійкості особистості. Хворі на шизофренію потребують значної соціальної допомоги, адже серед безпритульних осіб вони становлять понад третину. Пацієнти із шизофренією завжди відчувають необхідність у базовій соціальній, професійній підтримці та оволодінні навичками взаємодії, а когнітивно-поведінкова психотерапія може зменшити як і психотичні, так і негативні симптоми захворювання.
Комплексне лікування поєднує асертивні суспільні програми, що сприяють сімейній підтримці, тренінгу соціальних навичок, зменшують виразність психотичних і негативних симптомів, знижують рівень вживання психоактивних речовин, зменшують кількість днів перебування в стаціонарі, покращують прихильність до інтервенцій і рівень задоволення лікуванням (Ferri’s Clinical Advisor, 2016).
У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО