У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
В розділі “Перелік видань” можна ознайомитись з повним переліком та змістом періодичних видань, передплачених бібліотекою
- Ведение пациентов с уролитиазом
- Застосування антибіотиків в урології: огляд рекомендацій згідно із сучасними європейськими, британськими та американськими гайдлайнами
- Инфекции мочевыводящих путей у беременных в свете обновленных рекомендаций Европейской ассоциации урологов
- Лікування інфекцій сечової системи: настанови 2017
- Практическое руководство: неосложненные внебольничные бактериальные инфекции мочеполового тракта у взрослых – эпидемиология, диагностика, лечение и профилактика
- Тромбопрофилактика в хирургической урологии
Ведение пациентов с уролитиазом
Аннотация
Предлагаем вашему вниманию обзор краткой версии рекомендаций Европейской ассоциации урологии по диагностике, лечению и профилактике рецидивов мочекаменной болезни (МКБ). Обновления внесены экспертами в текст данного документа в марте 2018 года.
В основу классификации МКБ положены следующие критерии: этиология камнеобразования; состав, размер, локализация ирентгенологические характеристики конкрементов. Риск рецидивирования данного заболевания, как правило, определяется патологией, обусловившей образование конкрементов.
Особый интерес представляет степень риска формирования конкрементов, поскольку таковая определяет не только вероятность повторного роста камня и рецидива заболевания, но и тактику медикаментозной терапии.
Факторы высокого риска образования камней мочевыводящего тракта
- Общие факторы:
- Заболевания, ассоциированные с формированием камней:
- раннее развитие уролитиаза (детский и подростковый возраст);
- семейный анамнез МКБ;
- брушит в составе конкрементов (СаНРО4 2Н2О);
- мочевая кислота и ее соли (ураты) в составе камня;
- инфицированные камни;
- единственная почка. Сам по себе этот фактор не влияет на повышение риска образования камней, но профилактика рецидива МКБ при этом имеет большое значение.
- гиперпаратиреоз;
- метаболический синдром;
- нефрокальциноз;
- заболевания желудочно-кишечного тракта (еюноилеальный анастомоз, резекция тонкого кишечника, болезнь Крона, синдром мальабсорбции, кишечная гипероксалурия после отведения мочи) и бариатрические хирургические операции;
- саркоидоз;
- поражение спинного мозга, нейрогенный мочевой пузырь.
Генетические факторы:
- цистинурия (тип А, В и АВ);
- первичная гипероксалурия;
- почечный тубулярный ацидоз (тип I);
- 2,8-дигидроксиаденинурия;
- ксантинурия;
- синдром Леша – Нихена;
- муковисцидоз.
Медикаментозно-индуцированное образование камней.
Анатомические аномалии, ассоциированные с камнеобразованием:
- губчатая почка (тубулярная эктазия);
- обструкция лоханочно-мочеточникового сегмента;
- дивертикул почечной чашечки, киста почечной чашечки;
- стриктуры мочеточника;
- пузырно-мочеточниково-почечный рефлюкс;
- подковообразная почка;
- уретероцеле.
Факторы окружающей среды:
- длительное воздействие свинца.
Застосування антибіотиків в урології: огляд рекомендацій згідно із сучасними європейськими, британськими та американськими гайдлайнами
Аннотация
Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) визначаються як запальна реакція уротелію на бактеріальну інвазію і є наслідком зниження захисних сил організму або вираженої патогенності мікроорганізмів. Зазвичай поєднання цих факторів призводить до розвитку симптоматичної інфекції, а запальна реакція викликає різноманітні симптоми залежно від локалізації ураження в сечовивідних шляхах. Патогенні мікроорганізми колонізують сечову систему в основному висхідним шляхом. В осіб з ефективними захисними механізмами колонізація закінчується на рівні сечового міхура, при цьому ймовірність інфекції нирок підвищується з часом перебування бактерій у сечовому міхурі. Інфікування гематогенним або лімфогенним шляхом становить близько 2% від усіх ІСШ. Такі випадки здебільшого зустрічаються у ослаблених хворих з тяжким клінічним статусом та зниженим імунітетом.
ІСШ можна розділити на неускладнені і ускладнені. Принаймні 40% всіх госпітальних інфекцій є ІСШ, і більшість таких випадків пов’язані з катетеризацією сечового міхура.
У всьому світі серед фахівців зростає занепокоєння щодо постійного розвитку бактеріальної резистентності, підвищується поширеність штамів кишкової палички, які продукують β-лактамази розширеного спектра (БЛРС), що зумовлює стійкість бактерій до більшості антибіотиків. Експертами провідних міжнародних медичних організацій здійснюється постійна робота з поширення знань щодо раціонального використання антибіотиків і розсудливого призначення антимікробних препаратів. У гайдлайні SIGN зазначається, що клініцисти повсякденно повинні приймати рішення щодо призначення антибіотиків для лікування ІСШ. При цьому існує чимало свідчень про значні варіації у використанні діагностичних тестів, інтерпретації симптомів і початку лікування антибіотиками. У цьому документі також підкреслюється, що нераціональне призначення антибіотиків пов’язано з розвитком побічних явищ, включаючи інфекції, викликані Clostridium difficile або метицилінрезистентним Staphylococcus aureus (MRSA), і формуванням стійких до антибіотиків форм ІСШ.
Оскільки ІСШ належать до найпоширеніших інфекцій, з якими мають справу лікарі як первинної, так і вторинної ланки медичної допомоги, то виважене рішення про призначення антибіотиків є вкрай важливим. Даний огляд порівнює практичні рекомендації щодо призначення антибактеріальних засобів, розроблені ЄАУ, AУА та SIGN.
Читати
Инфекции мочевыводящих путей у беременных в свете обновленных рекомендаций Европейской ассоциации урологов
Аннотация
Европейской ассоциации урологов ежегодно обновляет рекомендации по ведению пациентов с ИМП, поскольку эти заболевания широко распространены и методы лечения постоянно совершенствуются. Последняя редакция этих рекомендаций была опубликована в первой половине 2017 г. ИМП у беременных – зона особого внимания как для семейного врача, так и для акушера-гинеколога, потому что ИМП являются одной из наиболее частых экстрагенитальных инфекционных патологий в акушерской практике. Эти инфекции характеризуются наличием бактерий в моче (бактериурия) в сочетании с воспалительной реакцией мочевых путей. По локализации ИМП делятся на инфекции верхних (пиелонефрит) и нижних (цистит, уретрит, бессимптомная бактериурия) отделов мочевыводящих путей. Среди беременных распространенность бессимптомной бактериурии (ББ) достигает 8%, острого цистита и пиелонефрита – 1-4% и 1-2,5% соответственно. При этом данные проведенных исследований и метаанализа четко показывают, что у пациенток с ИМП в 2 раза повышается риск преждевременных родов и в 1,5 раза – риск рождения ребенка с низкой массой тела. Поэтому своевременное выявление и лечение ИМП крайне важно. Почему я делаю акцент именно на выявлении? Потому что ББ в отличие от острого цистита и пиелонефрита не имеет яркой клинической манифестации, но это вовсе не означает, что она безобидна. Семейному врачу, сопровождающему беременность, важно об этом помнить. Доказано, что частота острых манифестных ИМП (в частности наиболее тяжелой и опасной формы – пиелонефрита) зависит от выявления и лечения у беременных именно ББ. Если проводилось активное лечение, то менее чем у 5% таких женщин клинически развивается ИМП, а вот при отсутствии лечения – у 15-57%. ИМП традиционно разделяют на неосложненные и осложненные. Неосложненные ИМП – это заболевания, возникающие у молодой женщины без предшествующей урологической патологии. ИМП осложняют анатомические нарушения мочевых путей (врожденные аномалии развития и/или расположения, поликистоз почек, стриктуры мочеточников, уретры, мочекаменная болезнь), функциональные нарушения мочевой системы (гиперактивный мочевой пузырь, пузырно-мочеточниковый рефлюкс, мочеточниково-лоханочный рефлюкс), а также тяжелые сопутствующие заболевания (сахарный диабет, сердечная недостаточность, почечная недостаточность, СПИД, нейтропения различного генеза). Несмотря на то что беременность является абсолютно физиологическим состоянием женщины, она также признана фактором, осложняющим течение ИМП, о котором необходимо помнить.
Читати
Лікування інфекцій сечової системи: настанови 2017
Аннотация
Близько 15% усіх амбулаторних призначень антибіотиків (АБ) припадає на інфекції сечових шляхів (ІСШ). ІСШ потребують призначення якісних та дієвих АБ, оскільки характеризуються високою ймовірністю хронізації процесу з подальшим порушенням функції нирок і розвитком ниркової недостатності. За умов первинного призначення АБ із широким спектром активності (включно з дією на уропатогени) та бактерицидною дією можна досягти високого терапевтичного ефекту та запобігти ризику розвитку в’ялого перебігу інфекційного процесу, який у подальшому може спровокувати порушення функції нирок.
Частота різноманітних ІСШ залежить від віку, статі та супутніх патологічних станів цих відділів сечового тракту (табл. 1).
Загалом ІСШ відзначаються частіше в жінок порівняно з чоловіками внаслідок певних анатомічних та поведінкових особливостей. Поширеність інфекційних процесів сечовидільної системи найвища серед жінок середнього віку та чоловіків похилого віку.
Зокрема, ІСШ діагностуються приблизно в третини та більше жінок віком старше 36 років, а також у третини чоловіків старше 65 років. Провідну роль у розвитку цих інфекцій у таких вікових категоріях відіграють гормональні зміни та супутні захворювання сечостатевої системи (у жінок – гінекологічні патологічні стани, у чоловіків – гіперплазія передміхурової залози).
Симптоми ІСШ можуть включати локальні (дизурія, біль), загальні (лихоманка, біль у попереку, нудота), ознаки системної запальної відповіді (лихоманка, озноб, порушення кровообігу), порушення функції нирки. Необхідними діагностичними дослідженнями за умов ІСШ є ЗАС, посів сечі, ультразвукове дослідження, екскреторна урографія або комп’ютерна томографія нирок.
Основними етіологічними чинниками ІСШ є Escherichia coli (75-80%), Proteus mirabilis, Klebsiella, Enterococcus, Pseudomonas (10-15%). Ці патогени зазвичай механічно переносяться до сечових шляхів у зв’язку з анатомічною близькістю прямої кишки. Інфекції, що передаються гематогенним шляхом, зазвичай спричиняють Staphylococcus aureus, Candida spp., Salmonella spp. та Mycobacterium tuberculosis (6-8%).
Залежно від тривалості хвороби виділяють гострі (<3 міс) та хронічні (>3 міс) ІСШ, також слід зазначати в діагнозі наявність ускладнень та часте рецидивування. Згідно з класифікацією Європейської асоціації урології (European Association of Urology (EAU), 2013-2017), за рівнем інфікування ці процеси можна розподілити на цистит, пієлонефрит та уросепсис. Важливе значення для лікувальної тактики має встановлення ступеня тяжкості, виявлення факторів ризику та вирішення питання ймовірного збудника. Крім встановлення виду збудника, слід визначити вірогідність його резистентності до антибіотикотерапії (АБТ). Неускладненими ІСШ зазвичай є цистити та пієлонефрити середньотяжкого перебігу.
Тривалість лікування визначається індивідуально залежно від рівня ураження, наявності ускладнень, факторів ризику. Зокрема, лікування циститу триває 5 днів і передбачає застосування таких препаратів:
- ніфуратель 0,2-0,4 г 3 р/добу;
- фурагін 0,1 г 3 р/добу;
- цефіксим 8 мг/кг або фторхінолон (ципрофлоксацин, левофлоксацин).
Практическое руководство: неосложненные внебольничные бактериальные инфекции мочеполового тракта у взрослых – эпидемиология, диагностика, лечение и профилактика
Аннотация
Неосложненные бактериальные инфекции мочеполовых путей (ИМП) являются одними из самых распространенных внебольничных инфекций.
В Германии в 2013 г. у 7,32% женщин, обратившихся в фонд социального страхования, диагностирована неосложненная ИМП, в 1,73% случаев – острый неосложненный цистит (ОНЦ), в 0,16% – острый неосложненный пиелонефрит (ОНП).
Предположительная заболеваемость ИМП у женщин старше 18 лет в США составляет 12,6%. Основываясь на данных Национального фонда социального страхования, можно утверждать, что назначения немецких врачей по лечению цистита противоречат положениям руководства, опубликованного в 2010 г. Например, основными лекарственными средствами, используемыми для лечения ИМП в 2012 г., были фторхинолоны, назначенные в 48% случаев. Антибиотикорезистентность представляет собой глобальную проблему, которая приводит к значительному увеличению расходов и бросает вызов системе здравоохранения. В соответствии с данными проекта ARMIN, предназначенного для мониторинга резистентности в одной из федеральных областей Германии (Нижняя Саксония), на протяжении последних 10 лет резистентность Escherichia coli к ципрофлоксацину возросла с 10,3 до 14,7%. Также отмечается рост резистентности к триметоприму/сульфаметоксазолу и ампициллину. Известно, что разные антибиотики осуществляют различное селекционное давление не только на патогены, ответственные за развитие инфекционного заболевания, но также на непатогенную локальную микрофлору. Это явление получило название «сопутствующий ущерб»; среди препаратов, используемых для лечения неосложненных ИМП, наибольшее влияние в этом отношении оказывают цефалоспорины и фторхинолоны.
Целью обновления данного руководства является представление клинических практических рекомендаций по диагностике, лечению и профилактике внебольничных неосложненных ИМП у взрослых. Эти рекомендации и положения призваны облегчить диагностику, лечение и профилактику острых неосложненных ИМП врачам различных специальностей: врачам семейной медицины, гинекологам, инфекционистам, терапевтам, оказывающим первичную медицинскую помощь, врачам лабораторной диагностики, микробиологам, урологам и фармацевтам.
Читати
Тромбопрофилактика в хирургической урологии
Аннотация
Используя недавно обобщенные данные, эксперты Европейской ассоциации урологии (EAУ) внесли обновления в руководство по профилактике тромбоэмболических осложнений в послеоперационном периоде урологических вмешательств и по периооперативному применению антитромботических средств в урологии. Предлагаем вашему вниманию обзор обновленной версии (2017) этих рекомендаций. Ввиду состояния гиперкоагуляции, вызываемого хирургическим вмешательством, серьезными осложнениями урологических операций являются тромбоз глубоких вен и тромбоэмболия легочной артерии, а также значительное кровотечение. Тромбоз глубоких вен и тромбоэмболия легочной артерии объединены термином венозный тромбоэмболизм (ВТЭ). Решение относительно применения фармакологической тромбопрофилактики в урологической хирургии принимается взвешенно, с учетом оптимального соотношения эффективности предупреждения тромботических и безопасности относительно геморрагических осложнений.
Существующие на сегодняшний день рекомендации по тромбопрофилактике в урологии ограничены из-за отсутствия специфических отраслевых данных; при ее назначении требуется оценка воздействия препаратов как на ВТЭ, так и на кровотечение, а также учет абсолютных рисков этих осложнений в отсутствие профилактики (т.е. базового риска).
Для разработки данного руководства группой экспертов ЕАУ были проведены систематические обзоры исследований. В них оценивался базовый риск ВТЭ и кровотечения при разных урологических вмешательствах, что для рекомендаций по тромбопрофилактике обеспечило более надежную доказательную базу.
Клиницисты, желающие следовать этим рекомендациям, должны иметь в виду, что при назначении лечения конкретному пациенту руководства не могут заменить клинический опыт, а скорее помогают принимать решения, в которых также должны учитываться предпочтения больного и индивидуальные обстоятельства его жизни.
Читати