У разі зацікавленості в матеріалах окремих статей із зазначених видань, рекомендуємо скористатися сервісом “Електронна доставка документів” з метою отримання повного тексту БЕЗКОШТОВНО
В розділі “Перелік видань” можна ознайомитись з повним переліком та змістом періодичних видань, передплачених бібліотекою
- Роль кишкової мікрофлори у підтриманні здоров’я або формуванні певних захворювань та трансплантація фекальної мікробіоти як перспективний метод корекції серйозних патологічних станів
- Роль глутатіону в антиоксидантному захисті печінки
- Новые возможности терапии болезни Крона
- Ідіопатична нециротична портальна гіпертензія та синдром Бадда – Кіарі: фокус на проблему
- Лекарственно-индуцированные поражения верхних отделов пищеварительного тракта: профилактика и лечение = The drug-induced injury of the upper gastrointestinal tract: prophylaxis and treatment
- Ураження шлунково-кишкового тракту при системній склеродермії: діагностично-лікувальні аспекта = Gastrointestinal involvement in systemic sclerosis: diagnostic and therapeutic aspects
- Ефективність та безпечність препарату адеметіоніну в корекції функції печінки у пацієнтів зі стеатогепатитом. Результати відкритого багатоцентрового порівняльного постмаркетингового дослідження = Efficiency and safety of ademetionine in the correction of liver function in patients with steatohepatitis. Results of an open multicenter comparative post-marketing study
- Перекрестный синдром: сочетание аутоиммунного гепатита с первичным билиарным холангитом = The overlap syndrome: combination of the autoimmune hepatitis with the primary biliary cholangitis
- Інфекція Helicobacter pylori і кислотозалежні захворювання на тлі метаболічно-асоційованих станів: механізми розвитку і тактика ведення
- Роль Helicobacter pylori в развитии синдрома избыточного бактериального роста
- Нові патогенетичні механізми розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки на тлі метаболічного синдрому: фокус на мікроРНК
- Пероральная транспапиллярная холангиоскопия: актуальные методики проведения манипуляции
- Перспективы применения восстановительной тонической терапии в малоинвазивной колопроктологии
- Современные подходы к лечению гастроэзофагеальной рефлюксной болезни
- Результати мультицентрового дослідження ефективності ерадикації Helicobacter pylori, проведеної згідно з рекомендаціями Маастрихтського консенсусу V
- Эпидемиология, этиология и патогенез эозинофильного эзофагита. Новейшие данные
Роль кишкової мікрофлори у підтриманні здоров’я або формуванні певних захворювань та трансплантація фекальної мікробіоти як перспективний метод корекції серйозних патологічних станів
Анотація
Трансплантація фекальної мікробіоти є новим, а для більшості українських лікарів – деякою мірою футуристичним напрямом терапії. Розкрити ключові моменти методики, її можливості та досягнення люб’язно погодилися перші українські представники у цій галузі, члени робочої групи Європейського консенсусу з трансплантації фекальної мікробіоти, доктор медичних наук, професор Олена Юріївна Губська та доктор медичних наук Олексій Євгенович Гріднєв.
Мікрофлора людини виконує безліч життєво важливих функцій, починаючи від захисної та закінчуючи метаболічно-трофічною. Переважна частина мікрофлори людини міститься у шлунково-кишковому тракті, а саме в кишечнику, який заселяють дев’ять основних філбактерій: Actinobacteria, Bacteroidetes, Cyanobacteria, Deferribacteres, Firmicutes, Proteobacteria, Tenericutes, TM7 і Verrucomicrobia. Серед них абсолютну перевагу мають Bacteroidetes и Firmicutes. За сучасним розумінням кишкова мікробіота є ще одним органом організму людини, який важить приблизно 2 кг і налічує близько 100 білонів клітин мікроорганізмів, що в 10 разів більше, ніж власних клітин організму-хазяїна.
За даними вчених із консорціуму MetaHIT9, визначено три основні типи мікробних асоціацій – так звані ентеротипи – з превалюванням у першому ентеротипі роду Bacteroides, у другому – Prevotella, в третьому – Firmicutes (Ruminococcus і Faecalibacterium). Однак розділення на ентеротипи ніяк не корелювало з віком, статтю, національною належністю, що викликало критику цієї теорії в науковій спільноті. Також не знайшла підтвердження теорія генетичної схильності до формування тієї чи іншої мікробіоти – мікробіота однояйцевих близнюків мала не більшу подібність, ніж мікробіота інших членів сім’ї. Тому була висловлена думка, що мікробіота не піддається жорсткій категоризації, радше можна говорити про безперервний градієнт її складу, оскільки таксономічний склад мікробіоти кишечнику людини значно варіює на індивідуальному рівні внаслідок впливу багатьох факторів.
Сучасний спосіб життя, режим харчування, розвиток промисловості та сільського господарства мають вагомий вплив на мікробіом. Через поширення додавання у харчові продукти консервантів, антибіотиків та інших речовин відбуваються значні зміни в мікробіоті кишечнику. За результатами досліджень у мікробіоті кишечнику дітей – жителів Африки переважали бактерії роду Prevotella, що пов’язують із необхідністю отримання більшої кількості енергії зі складних вуглеводів, які становлять їх основний раціон. Водночас у мікробіоті європейських дітей було виявлено більший вміст представників роду Bacteroides, асоційованих із так званою західною дієтою, багатою на тваринні жири та білок.
Крім географічних відмінностей способу життя і харчування, на мікробіоту кишечнику людини впливає вік. Дитина отримує мікробіоту, проходячи пологовими шляхами і харчуючись материнським молоком, або навіть раніше, під час перинатального розвитку. У перші місяці життя дитини мікробіота нестійка, але вже до 3-6 років мікрофлора кишечнику стабілізується і набуває характерного дорослим складу. Спочатку в мікрофлорі переважають біфідобактерії, причому їх кількість залежить від способу вигодовування (грудне або штучне) і зменшується протягом усього життя. У літньому-похилому віці підвищується частка Proteobacteria, зменшується кількість генів, що беруть участь у синтезі коротколанцюгових жирних кислот, відбувається загальне зниження сахаролітичного потенціалу, звуження різноманітності мікробіоти. Останнє особливо негативно позначається на її функціях, тому що чим екосистема різноманітніша, тим вона стійкіша, а отже – менше зазнає зовнішніх шкідливих впливів.
Кишкова мікрофлора перетворює сигнали навколишнього середовища та дієтичні молекули в сигнальні метаболіти для зв’язку з хазяїном і впливає на обмінні процеси в різних органах, сприяє вивільненню низки гормонів у кишечнику і їх синтезу, захищає від інвазії патогенними мікроорганізмами. Тому нормальний фізіологічний стан мікробіоти шлунково-кишкового тракту є одним із найважливіших факторів гомеостазу організму людини, а його порушення можуть ускладнювати перебіг і лікування хвороб, які призвели до цих порушень, і супутніх захворювань.
Читати
Роль глутатіону в антиоксидантному захисті печінки
Анотація
Печінка – це орган, на який найбільше впливає сучасний спосіб життя людини. Неправильне харчування, надмірне вживання шкідливої їжі з підвищеним вмістом трансжирів, консервантів, алкоголю, тютюнопаління, порушення режиму роботи та відпочинку, дефіцит або повна відсутність фізичного навантаження, значне погіршення екологічної ситуації, стрес, надмірне та/або нераціональне застосування медикаментів – усі ці фактори негативно впливають на роботу печінки. Безперервне токсичне навантаження на печінку призводить до порушення її функції, що викликає незворотні морфологічні зміни. Крім того, результати нещодавніх досліджень підтверджують складний патогенетичний зв’язок метаболічного синдрому та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), від якої страждає близько 1/4 населення світу. Крім того, високий ризик розвитку патології печінки мають люди з обтяженим сімейним анамнезом. Тому у сучасних умовах проблема ефективної протекції печінки є надзвичайно актуальною, що зумовлює високий інтерес науковців до лікарських речовин гепатотропної дії.
Негативний вплив ксенобіотиків та ендогенних токсинів на печінку провокує виникнення оксидативного стресу – універсального процесу пошкодження клітинних мембран та мембран органел. Оксидативний стрес також регулює гомеостаз у різних фізіологічних умовах з метою збереження балансу між процесами регенерації та апоптозу (Н.В. Харченко, 2014). Тому для коректної інтерпретації оксидативного стресу як фізіологічного механізму адаптації чи патологічного стану слід враховувати інтенсивність цього процесу.
Вперше термін «оксидативний стрес» був запропонований Гельмутом Зісом у 1991 р. При хронічних захворюваннях печінки (НАЖХП, алкоголь-індукованому стеатогепатиті, вірусному чи токсичному ураженні печінки) цей процес призводить до накопичення активних форм кисню, які є потужними окисниками та здатні пошкоджувати фосфоліпідні мембрани гепатоцитів, нуклеїнові кислоти, ферменти тощо. Активація каскаду вільнорадикального та перекисного окиснення ліпідів та білків призводить до утворення агресивних продуктів окиснення, виснаження антиоксидантного резерву печінки, порушення її дезінтоксикаційної функції та значного пошкодження тканини печінки з подальшим запуском запальних реакцій, що призводить до морфологічного видозмінення органа. Таким чином, оксидативний стрес – це зсув співвідношення прооксиданти/антиоксиданти вліво.
Читати
Новые возможности терапии болезни Крона
Аннотация
В статье представлены данные об эффективности и безопасности применения устекинумаба у пациентов с болезнью Крона.
Основные положения: устекинумаб представляет собой полностью человеческое моноклональное антитело класса IgG1k к p40 субъединице ИЛ-12 и ИЛ-23. Блокируя взаимодействие субъединицы p40 c цепью IL-12Rβ1 на поверхности T-лимфоцитов и NK-клеток, препарат прерывает каскад гуморальных и клеточных реакций, приводящий к трансмуральному воспалению кишечной стенки. В ряде плацебо-контролируемых исследований продемонстрирована эффективность устекинумаба в индукции и поддержании ремиссии у пациентов с болезнью Крона, не ответивших на стандартную терапию (глюкокортикостероиды и иммуносупрессоры) и терапию антагонистами ФНО-α. Кроме того, была показана эффективность устекинумаба в поддержании клинического ответа и клинической ремиссии в течение двух лет терапии. Препарат обладает благоприятным профилем безопасности и низкой иммуногенность. В представленных исследованиях продемонстрировано, что устекинумаб является эффективным и безопасным препаратом для индукции и поддержания клинической ремиссии у пациентов с болезнью Крона.
Читати
Ідіопатична нециротична портальна гіпертензія та синдром Бадда – Кіарі: фокус на проблему / А. В. Антоненко, Т. В. Берегова // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С.119-124. – Бібліогр.: в кінці ст.
Анотація
Ідіопатична нециротична портальна гіпертензія та синдром Бадда—Кіарі належать до рідкісних захворювань, однак частота цих судинних захворювань печінки останнім часом зростає особливо серед осіб молодого віку. Проаналізовано етіологічні чинники, особливості клінічної картини та методи корекції портальної гіпертензії, яка розвивається у пацієнтів з ідіопатичною портальною гіпертензією та синдромом Бадда?—?Кіарі. Відсутність золотого стандарту діагностики, гістологічних виразних змін та наявність незначних відхилень лабораторних показників ускладнюють установлення діагнозу в ранній період. Своєчасна діагностика і призначення відповідного лікування сприяють зменшенню летальності від кровотечі з варикозно розширених вен та печінкової недостатності. Для профілактики кровотеч з варикозно розширених вен дедалі частіше використовують транс’югулярне внутрішньопечінкове портосистемне шунтування, яке рекомендоване пацієнтам, котрі не реагують на ендоскопічне лікування. Наявність епізоду кровотечі в анамнезі є абсолютним показанням до хірургічної декомпресії портальної системи. Незважаючи на високу ефективність малоінвазивних методик, створення портосистемного шунта може ускладнитися його дисфункцією та виявлятися стенозом або тромбозом, тому після виконання транс’югулярного внутрішньопечінкового портосистемного шунтування рекомендовано проводити контрольні обстеження за допомогою дуплексного ультразвукового дослідження
Замовити повний текст
Лекарственно-индуцированные поражения верхних отделов пищеварительного тракта: профилактика и лечение = The drug-induced injury of the upper gastrointestinal tract: prophylaxis and treatment / О. А. Бондаренко, А. Н. Агибалов // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 2. – С.55-65. – Библиогр. в конце ст.
Аннотация
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) являются каузальным фактором повреждения слизистой оболочки не только желудка и двенадцатиперстной кишки, но и пищевода, запуская механизмы развития гастроэзофагеальной рефлюксной болезни (ГЭРБ). Известно, что прием НПВП (включая низкие дозы аспирина) способен существенно увеличивать вероятность развития пептического эзофагита с риском образования язв, кровотечения или формированием стриктур. В последние годы увеличилось количество работ, посвященных поражениям пищевода и изучению механизмов развития ГЭРБ, возникающих на фоне приема НПВП (включая низкие дозы ацетилсалициловой кислоты) и других лекарственных средств. Проанализирована структура лекарственно-индуцированных поражений верхних отделов желудочно-кишечного тракта у пациентов, принимающих НПВП. Изучена частота и особенности поражений пищевода у больных с остеоартрозом крупных суставов, получающих лечение НПВП, и определены факторы, повышающие риск развития данной патологии. Выбран наиболее рацио-нальный подход диагностики и первичной профилактики НПВП-индуцированного эзофагита с учетом рассмотренных факторов риска, что в большинстве случаев должно уменьшить частоту побочных эффектов НПВП-ассоциированных поражений пищевода. Вычленены основные направления в лечении НПВП-ассоциированных повреждений пищевода, а именно: изменение образа жизни, рациональное питание, изменение дозы и режима приема НПВП или перевод на селективный НПВП, современная фармакотерапия и хирургическое лечение. На клинических примерах пациентов с повреждениями пищевода и желудка, ассоциированными с длительным приемом НПВП и антитромбоцитарных средств, обсуждены меры профилактики и лечения этой категории пациентов с использованием ингибиторов протонной помпы и висмутсодержащих препаратов
Замовити повний текст
Ураження шлунково-кишкового тракту при системній склеродермії: діагностично-лікувальні аспекта = Gastrointestinal involvement in systemic sclerosis: diagnostic and therapeutic aspects / І. Ю. Головач, Є. Д. Єгудіна // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 2. – С.99-113
Анотація
Системна склеродермія є рідкісним автоімунним розладом, який асоціюється з високою захворюваністю та смертністю. Характеризується фіброзом численних органів, зокрема шкіри, опорно-рухового апарату, легень, нирок, серця та шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Найчастіше страждає ШКТ (у 90 % випадків). Патогенетичні механізми, котрі беруть участь у цьому захворюванні, охоплюють ендотеліальне ушкод¬ження, васкулопатію і вивільнення цитокінів, які ініціюють імунну відповідь, відкладення колагену і, зреш¬тою, фіброз. До клінічних виявів захворювання належать втрата нормальної перистальтики, гіпотонія, ригідність стінок і м’язова атрофія, які призводять до парезу і дилатації органів ШКТ, надмірного росту бактерій у кишечнику, хронічної кишкової псевдообструкції, діареї, запору. Стравохід є найчастіше ураженою частиною ШКТ, що виявляється гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, езофагітом, ризиком розвитку інтерстиціальних захворювань легень і стравоходу Барретта та потребує ретельного спостереження для раннього виявлення злоякісної трансформації. Варіанти ведення хворих на системну склеродермію з ураженням ШКТ далекі від ідеалу з огляду на короткострокову ефективність і наявність багатьох побічних ефектів. Застосовують інгібітори протонної помпи, прокінетики, антибіотики та ендоскопічні втручання. Необхідно провести додаткові дослідження для виявлення терапевтичних методів, які можуть стримати фіброзний процес на ранніх стадіях захворювання, запобігаючи ускладненням і постійному пошкодженню життєво важливих органів. Протиревматичні препарати, котрі модифікують захворювання, не мають ефекту при ураженні ШКТ
Замовити повний текст
Ефективність та безпечність препарату адеметіоніну в корекції функції печінки у пацієнтів зі стеатогепатитом. Результати відкритого багатоцентрового порівняльного постмаркетингового дослідження = Efficiency and safety of ademetionine in the correction of liver function in patients with steatohepatitis. Results of an open multicenter comparative post-marketing study / Г. Д. Фадєєнко [та ін.] // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С.13-20. – Бібліогр.: в кінці ст.
Анотація
В роботі досліджено ефективність та безпечність препарату адеметіоніну, ліофілізат для розчину для ін’єкцій, у пацієнтів з неалкогольним стеатогепатитом (НАСГ). Було обстежено 120 пацієнтів із НАСГ, яких було розподілено на дві групи. Пацієнтам основної групи (35 чоловіків і 27 жінок, середній вік — (49,0 ± 2,1) року) призначали генеричний препарат адеметіоніну «Гепаметіон» («Артеріум») по 400?мг внутрішньовенно щодня протягом 2 тиж, пацієнтам групи порівняння (34 чоловіки і 24 жінки, середній вік — (52,0 ± 2,3) року) як референтний препарат — оригінальний препарат адеметіоніну «Гептрал» по 400?мг внутрішньовенно щодня протягом 2 тиж. Групи були порівнянні за співвідношенням статей, віком, метаболічними показниками (р 0,05). Діагноз неалкогольної жирової хвороби печінки встановлювали відповідно до міжнародних та національних протоколів і стандартів її діагностики. Рівень депресії визначали методом анкетування з використанням стандартного опитувальника Бека. У результати виявлено, що на тлі призначення адеметіоніну у пацієнтів із НАСГ відзначено статистично значущу позитивну динаміку показників цитолізу (р 0,05) і запалення (фактора некрозу пухлини ?) (р 0,001) порівняно з вихідними даними на 18-ту¬—22-гу та 48-му—52-гу добу, усунення ознак депресії, про що свідчило статистично значуще зниження рівня депресії (р 0,001). Таким чином, результати використання адеметіоніну дають підставу позитивно оцінити його ефективність у пацієнтів із НАСГ як патогенетичний лікарський засіб з додатковим вираженим антидепресивним ефектом. Досліджуваний препарат адеметіоніну порівнянний із референтним (р 0,05).
Замовити повний текст
Перекрестный синдром: сочетание аутоиммунного гепатита с первичным билиарным холангитом = The overlap syndrome: combination of the autoimmune hepatitis with the primary biliary cholangitis / О. Е. Зайцева, С. Л. Кушнир, Е. А. Дядык // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С.71-76. – Библиогр. в конце ст.
Аннотация
Традиционно под перекрестным синдромом в гепатологии понимают одновременное наличие у пациента клинических или лабораторных признаков двух разных аутоиммунных заболеваний печени. Чаще всего встречается сочетание аутоиммунного гепатита и первичного билиарного холангита. Дифференциальный диагноз, основанный на клинических признаках, часто бывает затруднен. Рутинные лабораторные исследования указывают на наличие как паренхиматозного, так и холестатического варианта поражения печени. Международных критериев, которые бы четко определяли случай перекрестного синдрома, не существует. Есть набор описательных критериев, представленный Международной группой по изучению аутоиммунных гепатитов, который содержит не только биохимические и серологические показатели, но и в обязательном порядке данные гистологического исследования печени. Обычно в случае перекрестного синдрома заболевание печени протекает более агрессивно. Так, при сочетании аутоиммунного гепатита и первичного билиарного холангита на момент установления диагноза чаще наблюдается распространенный фиброз, быстрее развивается гепатоцеллюлярная недостаточность и появляются показания для трансплантации печени. Тактика ведения пациентов с перекрестным синдромом индивидуальная и ориентирована на преобладающий компонент: аутоиммунный гепатит или первичный билиарный холангит. Целесообразность проведения комбинированной иммуносупрессивной терапии в сочетании с лечением урсодезоксихолевой кислотой не выяснена. Это касается как отдельных публикаций, так и документов Международной группы по изучению аутоиммунных гепатитов. При отсутствии устойчивого ответа в случае проведения комбинированной терапии тактика может быть пересмотрена в пользу монотерапии урсодезоксихолевой кислотой, учитывая большую частоту осложнений при продолжении лечения иммуносупрессантами.
Замовити повний текст
Інфекція Helicobacter pylori і кислотозалежні захворювання на тлі метаболічно-асоційованих станів: механізми розвитку і тактика ведення / О. В. Колеснікова // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С.102-110. – Бібліогр.: в кінці ст.
Анотація
Наведено дані щодо участі інфекції Helicobacter pylori в ініціації та прогресуванні змін метаболічного статусу в пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД-2), інсулінорезистентністю, ожирінням, серцево-судинними захворюваннями. Доведено внесок інфекції H. pylori в збільшення частоти інфарктів міокарда та інсультів у пацієнтів з ЦД-2. Обґрунтовано тривалість застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) за наявності H. pylori при метаболічно-асоційованих станах, а також їх вплив на мікробіоту стравоходу і шлунка. Рішення про тривалість терапії ІПП не лише при кислотозалежних захворюваннях, а і при проведенні ерадикаційної терапії H. pylori слід приймати на підставі клінічних рекомендацій та протоколів лікування цих захворювань з урахуванням віку пацієнта, його індивідуальних особливостей, супутніх захворювань, динаміки перебігу захворювання і наявності ускладнень. Застосування ІПП змінює склад мікробіоти шлунка, підвищуючи рН 4,0. Це сприяє швидкому розмноженню Lactobacillus spp. і Streptococcus spp. та інших анаеробів. Однак результати досліджень щодо користі або шкоди таких змін суперечливі, що потребує проведення додаткових досліджень. Обґрунтовано доцільність застосування езомепразолу («Езонекса») у пацієнтів з метаболічно-асоційованими станами на підставі особливостей фармакокінетики, фармакодинаміки, а також клінічної ефективності та безпечності. Особливістю метаболізму езомепразолу є феномен стереоселективності, що забезпечує кращий контроль над секрецією, а також тривалішу дію в пацієнтів, котрі швидко метаболізують ІПП. Для поліпшення результатів лікування пацієнтів з метаболічно-асоційованими станами виправдане призначення пробіотика «Лактіалє».
Замовити повний текст
Роль Helicobacter pylori в развитии синдрома избыточного бактериального роста / Т. О. Колмогорова, Т. А. Анчикова // Доказательная гастроэнтерология. – 2019. – Том 8, N 3. – С.12-19.
Аннотация
Цель исследования — изучить влияние Helicobacter pylori (Нр) на развитие синдрома избыточного бактериального роста (СИБР) у жителей Сибирского региона, а также определить параметры наиболее оптимального и доступного метода скрининга данной патологии. Материал и методы. В течение 2018 г. в проспективное исследование включены 205 пациентов. В зависимости от наличия или отсутствия СИБР все больные распределены на две группы: 1-я группа — 89 (43,4%) пациентов с СИБР; 2-я группа — 116 (56,6%) пациентов без СИБР. Для проведения дыхательного теста пациент натощак получал углеводный субстрат, далее измеряли концентрацию водорода и метана в выдыхаемом воздухе с установленными интервалами 15 мин в течение следующих 90 мин. Результаты. Положительный результат на наличие Нр получен у 66 (74,2%) пациентов 1-й группы и 36 (31,0%) — 2-й группы (р<0,001). При определении у пациентов исследуемых групп Нр количественным методом также выявлены статистически значимые различия (р<0,001). Отрицательный результат на наличие Hp получен у 23 (25,8%) пациентов 1-й группы и 80 (69,0%) — 2-й группы. Единичные Hp выявлены у 31 (34,8%) пациента 1-й группы и 20 (17,2%) — 2-й группы, умеренное количество Hp — у 15 (16,9%) пациентов 1-й группы и 8 (6,9%) — 2-й группы. У 20 (22,5%) пациентов 1-й группы и 8 (6,9%) — 2-й группы Hp определены в большом количестве. Выводы. Пациенты с установленным наличием Hp являются наиболее подверженными развитию синдрома избыточного бактериального роста. Hp может как напрямую вызывать развитие заболевания, так и действовать опосредованно — при лечении той патологии, развитие которой она провоцирует. Наибольший риск представляют гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь, эрозивный гастрит, которые требуют включения ингибиторов протонной помпы в комплексную терапию, направленную на эрадикацию Hp. Необходимо отметить, что до сих пор не существует высокочувствительного доступного неинвазивного метода диагностики синдрома избыточного бактериального роста. Это подчеркивает необходимость проведения дальнейших исследований с целью поиска новых тестов и биомаркеров, которые позволили бы установить точный диагноз синдрома избыточного бактериального роста.
Замовити повний текст
Нові патогенетичні механізми розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки на тлі метаболічного синдрому: фокус на мікроРНК / Г. Д. Фадєєнко [та ін.] // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 2. – С.9-15.
Анотація
Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) — найпоширеніша хвороба печінки в світі. Сучасний патогенез НАЖХП пов’язують з порушенням регулювання клітинних процесів за допомогою мікроРНК, зокрема мікроРНК-34а і мікроРНК-122, на посттранскрипційному рівні. Мета дослідження — вивчити рівень експресії мікроРНК-34а та мікроРНК-122 і визначити їх роль у розвитку та прогресуванні НАЖХП на тлі метаболічного синдрому.Обстежено 78 хворих на НАЖХП у поєднанні з компонентами метаболічного синдрому. Контрольну групу утворили 30 здорових донорів, порівнянних за віком та співвідношенням статей. Обстеження хворих передбачало загальноклінічний огляд, лабораторні аналізи (визначення показників вуглеводного та ліпідного обміну), встановлення ступеня стеатозу печінки ультразвуковим методом та оцінку експресії мікроРНК-34а та мікроРНК-122 флуорометричним методом. Результатипроведеної роботи показали, що рівень циркулюючих мікроРНК-34а та мікроРНК-122 у зразках плазми крові пацієнтів з НАЖХП статистично значущо перевищував відповідні показники в контрольній групі. Виявлено статистично значущу асоціацію рівня експресії мікроРНК-34а з активністю вісцеральної жирової тканини і показником інсулінорезистентності. Це може свідчити про вплив мікроРНК-34а на активацію ліпогенезу та порушення розподілу жирової тканини. Доведено роль мікроРНК-122 у дизрегуляції обміну ліпідів у бік збільшення фракцій проатерогенних ліпопротеїдів, які беруть участь у формуванні НАЖХП. Таким чином, підвищений рівень мікроРНК-34а та мікроРНК-122 може бути потенційним маркером розвитку НАЖХП. У хворих на НАЖХП з ознаками метаболічного синдрому мікроРНК-122 може бути неінвазивним маркером прогресування фіброзу.
Замовити повний текст
Пероральная транспапиллярная холангиоскопия: актуальные методики проведения манипуляции / Д. В. Савин [и др.] // Доказательная гастроэнтерология. – 2019. – Том 8, N 2. – С.28-36. – Библиогр.: с.35-36
Аннотация
Транспапиллярная пероральная холангиоскопия впервые описана в 70-х годах прошлого века. В течение последних 10 лет технические усовершенствования, в том числе получение высококачественных изображений, привели к широкому распространению метода, в рамках которого появились возможности выполнения широкого спектра не только диагностических, но и лечебных процедур. В данной статье мы представляем последние достижения эндоскопической пероральной холангиоскопии, сосредоточив внимание на областях ее клинического использования и перспективах дальнейшего развития. Проблема выбора эндоскопических методов диагностики и лечения заболеваний билиарного тракта до настоящего времени остается нерешенной. Альтернативой хирургическому лечению пациентов с конкрементами желчных протоков становятся эндоскопические транспапиллярные операции. Для выполнения этих манипуляций существует две методики непосредственной визуализации билиарного тракта — это прямая и непрямая холангиоскопия. Цель исследования — оценка преимущества цифровых технологий исследования панкреатобилиарной зоны. Материал и методы. В качестве основной аппаратуры для проведения транспапиллярной холангиоскопии после эндоскопической ретроградной холангиопанкреатографии с папиллосфинктеротомией нами применены система эндоскопической визуализации панкреатобилиарного тракта SpyScope DS SpyGlass («Boston Scientific», США), а также оптическая система для проведения холангиоскопии Pentax FCP-9P («PENTAX», Япония). Результаты. Первая транспапиллярная холангиоскопия системой SpyScope DS SpyGlass на базе кафедры эндоскопии ФГБОУ ВО «Северо-Западный государственный медицинский университет им. И.И. Мечникова» в отделении эндоскопии ГБУ «Санкт-Петербургский научно-исследовательский институт скорой медицинской помощи им. И.И. Джанелидзе» успешно выполнена в марте 2018 г. С этого момента с помощью данной системы визуализации авторами выполнено 10 транспапиллярных холангиоскопий, из них 4 лечебные. Системой оптической визуализации Pentax FCP-9P начиная с 2016 г. выполнено 26 пероральных транспапиллярных холангиоскопий, причем 10 из них были лечебными манипуляциями. Основными показаниями к проведению непрямой транспапиллярной пероральной холангиоскопии были билиарная непроходимость, а также необходимость визуальной навигации желчевыводящих путей для точной детализации характера имеющихся осложнений. Выводы. Опыт применения непрямой пероральной транспапиллярной холангиоскопии системами эндоскопической и оптической визуализации позволяет с уверенностью говорить о том, что данная лечебно-диагностическая методика эндоскопического исследования панкреатобилиарного тракта на текущий момент является наиболее перспективной, безопасной и высокоинформативной.
Замовити повний текст
Перспективы применения восстановительной тонической терапии в малоинвазивной колопроктологии / В. С. Грошилин [и др.] // Доказательная гастроэнтерология. – 2019. – Том 8, N 2. – С.12-19. – Библиогр.: с.19 .
Аннотация
Цель исследования — оценить эффективность использования постеризана в сочетании с наиболее эффективными малоинвазивными хирургическими методиками лечения пациентов с хроническим геморроем II—III стадии. Материал и методы. Проведено проспективное рандомизированное контролируемое исследование в двух сопоставимых группах больных: по 100 пациентов с хроническим геморроем II—III стадии; 50 пациентам каждой группы выполнена дезартеризация с лифтингом слизистой оболочки и 50 — склерозирующая терапия геморроидальных узлов. Всем пациентам 1-й группы малоинвазивное лечение дополняли топическим применением постеризана: в течение первых 2 сут после манипуляции — мазь для ректального и наружного применения, 2 раза в сут; начиная с 3-х суток — суппозитории ректальные постеризана, 2 раза в сут в течение 2 нед. У пациентов 2-й группы (контроль) постеризан не использовали. Результаты. У пациентов 1-й группы получены лучшие результаты по всем основным клиническим параметрам. В процессе применения постеризан как после склеротерапии, так и после дезартеризации геморроидальных узлов отмечены более раннее купирование симптомов заболевания и уменьшение (по сравнению с пациентами 2-й группы) жалоб на послеоперационную болезненность, зуд, дискомфорт, примесь крови при дефекации. Непереносимость препарата и патологические реакции, ассоциированные с его применением, не выявлены. Выводы. Применение постеризана (мазь и суппозитории ректальные) после лечения хронического геморроя II—III стадии с помощью наиболее эффективных малоинвазивных методик позволяет стабилизировать непосредственные результаты лечения и статистически значимо улучшить отдаленные результаты за счет иммуностимуляции, потенцирования репаративных и восстановительных процессов.
Замовити повний текст
Современные подходы к лечению гастроэзофагеальной рефлюксной болезни / Б. Д. Старостин // Российский журнал Гастроэнтерологии, Гепатологии, Колопроктологии. – 2019. – Том 29, N 1 ЕБ. – С.7-16. – Библиогр.: с.14-16
Аннотация
В статье освещены современные подходы к лечению гастроэзофагеальной рефлюксной болезни (ГЭРБ) в соответствии с требованиями медицины, основанной на доказательствах, а также спорные вопросы в ведении пациентов с ГЭРБ. Снижение массы тела за счет уменьшения калорийности пищевого рациона, правильного распределения его в течение дня, достаточной физической нагрузки должно быть основополагающей рекомендацией немедикаментозного лечения ГЭРБ. ИПП применяют как основной класс лекарственных препаратов при рефлюкс-эзофагите и неэрозивной рефлюксной болезни (НЭРБ), а также при определенных особенностях течения заболевания (например, наличие ночной симптоматики) и при экстраэзофагеальных проявлениях. Эффективность ИПП может зависеть от генетического полиморфизма цитохрома CYP2C19. Для рабепразола характерен преимущественно неферментный путь метаболизма, за счет чего он обладает более стабильным профилем фармакокинетики, в меньшей степени зависящим от полиморфизма CYP2С19. Длительность инициального и поддерживающего курса ИПП определяется формой ГЭРБ. Длительная поддерживающая терапия ИПП показана при эрозивном эзофагите, при наличии пищевода Барретта эта мера рассматривается с позиции канцеропревенции.
Ключевым средством медикаментозного лечения ГЭРБ служат ИПП. Выбор ИПП осуществляется на основании факторов, которые определяют эффективность и безопасность препаратов данной группы: скорость наступления кислотосупрессивного эффекта, сила кислотосупрессивного эффекта, время наступления клинической ремиссии при ГЭРБ, зависимость от генетического полиморфизма CYP2C19, отсутствие значимого взаимодействия с другими препаратами, наличие плейотропных эффектов.
Замовити повний текст
Результати мультицентрового дослідження ефективності ерадикації Helicobacter pylori, проведеної згідно з рекомендаціями Маастрихтського консенсусу V / О. В. Швець [та ін.] // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С.87-92. – Бібліогр.: в кінці ст.
Анотація
Мета даної роботи — дослідити безпечність та ефективність 2-тижневої квадротерапії із застосуванням високих доз пантопразолу, вісмуту субцитрату, кларитроміцину та амоксициліну з одночасною ад’ювантною синбіотичною терапією (Saccharomyces boulardii, Lactobacillus rhamnosus, пребіотик інулін) щодо ерадикації Helicobacter pylori.
У п’яти центрах обстежено та проліковано 30 пацієнтів віком від 18 до 65 років з H. pylori-асоційованими захворюваннями (функціональною диспепсією, хронічним антральним гастритом та пептичною виразкою дванадцятипалої кишки). Наявність інфекції встановлювали за допомогою швидкого уреазного тесту, 13С-сечовинного дихального тесту, імуноферментного аналізу із визначенням антитіл IgG до H. pylori. Ефективність ерадикації інфекції оцінювали через 4 тиж після закінчення лікування за допомогою 13С-сечовинного дихального тесту або визначення фекального антигену H. Pylori. Повністю протокол лікування виконали 29 пацієнтів. Ерадикації інфекції H. pylori досягнуто у 96,5 % пацієнтів, які виконали протокол лікування. В 11 (36,6 %) пацієнтів спостерігали легкі та нетривалі побічні ефекти терапії, найчастіше — діарею, нудоту та забарвлення фекалій у чорний колір. Чотири (13 %) пацієнти повідомили про появу двох побічних ефектів. В одному випадку лікування було припинено внаслідок побічної дії препаратів — вираженої нудоти на 10-ту добу лікування
Висновки: досліджена схема антигелікобактерної квадротерапії із застосуванням високих доз пантопразолу («Улсепан»), вісмуту субцитрату, кларитроміцину та амоксициліну разом з ад’ювантною терапією синбіотиком «Опефера» забезпечило ерадикацію інфекції H. pylori у 96,5 % пацієнтів.
Замовити повний текст
Эпидемиология, этиология и патогенез эозинофильного эзофагита. Новейшие данные / В. О. Кайбышева [и др.] // Доказательная гастроэнтерология. – 2019. – Том 8, N 2. – С.50-72. – Библиогр.: с.66-72
Аннотация
Непрерывно меняющиеся условия существования современного человека, технологический прогресс, модернизация сельского хозяйства, нацеленная на увеличение производительности, появление генетически-модифицированных продуктов, неблагоприятная экологическая ситуация, повсеместное применение антибактериальных препаратов оказывают неизбежное влияние на изменение структуры заболеваемости. Все чаще клиницисты и ученые-медики сталкиваются с некогда редкими или неизвестными нозологиями. Одним из таких заболеваний является эозинофильный эзофагит (ЭоЭ) — хроническое иммуновоспалительное заболевание пищевода с неизвестной этиологией и клинической картиной, во многом напоминающей гастроэзофагеальную рефлюксную болезнь (ГЭРБ).
В ряду заболеваний пищевода в странах Европы и США ЭоЭ уже несколько десятилетий занимает второе по распространенности место после ГЭРБ. ЭоЭ является главной причиной дисфагии и острых эпизодов вклинения пищи в пищевод у детей и лиц молодого возраста.
Первые описания эозинофилии пищевода были опубликованы в 70-х годах прошлого века (Р. Лэндерс), в начале 90-х годов ЭоЭ был выделен в отдельный клинико-морфологический синдром, характеризующийся дисфагией на фоне персистирующего эозинофильного воспаления (более 15 эозинофилов в поле зрения при увеличении в 400 раз) в толще слизистой оболочки и подслизистого слоя пищевода.
С момента выделения ЭоЭ в отдельную нозологическую форму (код по МКБ-10 K20.0) частота установления диагноза «Эозинофильный эзофагит» стала нарастать в экспоненциальной прогрессии, что привело к лавинообразному увеличению числа научных публикаций и распространенности этого заболевания. В дальнейшем накопленные данные о клинических, эндоскопических и гистологических особенностях нового заболевания нашли свое отражение в нескольких экспертных документах и клинических рекомендациях европейских и американских научных обществ (2007, 2011, 2013 и 2014 гг.) по диагностике и лечению ЭоЭ у детей и взрослых.
Замовити повний текст