Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій

Нині головна медична сестра так само відіграє важливу роль в організації профілактики внутрішньолікарняних інфекцій. Від неї залежать організація навчання підлеглих та контроль за проведенням комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та дезінфекційно-стерилізаційних заходів. Важливо виховати у середнього та молодшого медичного персоналу свідоме ставлення до виконання вимог санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів. Адже це не тільки їхні посадові обов’язки, а й спосіб запобігти поширенню внутрішньолікарняних інфекцій.

Внутрішньолікарняні інфекції: причини їх поширення

Оскільки мікроорганізми — невід’ємна частина природи, внутрішньолікарняні інфекції існуватимуть завжди. Від нас залежить лише інтенсивність їх поширення на території закладу охорони здоров’я.

Власне внутрішньолікарняні інфекції — це поняття збірне, що включає різні нозологічні форми. Найбільш вдалим і повним є визначення, запропоноване Європейським регіональним бюро ВООЗ. Відповідно до нього це будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, яке уражає хворого в результаті його госпіталізації або відвідування закладу охорони здоров’я з метою лікування. Водночас внутрішньолікарняні інфекції поширюються і на медичний персонал під час здійснення ним професійної діяльності.

Найчастішими причинами поширення внутрішньолікарняних інфекцій є:

• створення лікарняних комплексів з великим масивом джерел інфекції
• замкненість навколишнього середовища (палати та лікувально-діагностичні кабінети)
• швидка зміна пацієнтів у зв’язку з впровадженням нових медичних технологій
• велика концентрація осіб з ослабленим імунітетом на обмежених територіях (у палаті)
• формування потужного штучного механізму передачі збудників інфекцій, пов’язаного з інвазивними втручаннями та наявністю діагностичних кабінетів, які відвідують пацієнти різних відділень
• активізація природних механізмів передачі збудників інфекційних хвороб, особливо повітряно-крапельного та контактно-побутового, в умовах тісного спілкування хворих з медичним персоналом
• широке застосування антибіотиків і хіміопрепаратів, що призводить до появи лікарсько-стійких мікроорганізмів
• зростання кількості хворих на ВІЛ-інфекцію, туберкульоз, вірусні гепатити
• збільшення кількості людей, що належать до групи ризику (літніх людей, новонароджених зі слабким імунітетом)
• зниження захисних сил організму у населення в цілому у зв’язку з погіршенням екології

Також поширенню внутрішньолікарняних інфекцій сприяє те, що у закладах охорони здоров’я постійно використовують діагностичні апарати, які потребують спеціальних методів стерилізації. Проте не завжди є можливість та час на дотримання всіх вимог проведення відповідних стерилізаційних заходів. Недоліком є і невідповідність нормативам площ, набору основних і допоміжних приміщень, порушення в них санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів.

Захист медперсоналу від внутрішньолікарняних інфекцій

Безпека медичного персоналу при виконанні професійних обов’язків залишається актуальним питанням, і його розв’язання вимагає комплексного підходу:

• проведення профілактичних заходів
• закупівля безпечних медичних виробів
• інформування медичного персоналу щодо способів профілактики внутрішньолікарняних інфекцій

Медичні працівники перебувають у групі підвищеного ризику зараження гемотрансмісивними інфекціями, особливо вірусами гепатитів В і С, а також ВІЛ-інфекцією. Це може статися при потраплянні інфікованої біологічної рідини пацієнта на слизові оболонки медичної сестри, а також при випадковому уколі або порізі використаним гострим медичним інструментом. При уколі інфікованою голкою ризик зараження ВІЛ-інфекцією становить близько 0,3%, вірусом гепатиту С — 10%, вірусом гепатиту В — 30%.

Біологічні рідини, що несуть загрозу зараження гемотрансмісивними інфекціями, — це насамперед кров, сперма, вагінальний секрет, молоко, а також запальні рідини (перикардіальні, перитонеальні, плевральні і синовіальні ексудати та випоти). Інші не змішані з кров’ю біологічні субстрати, такі як слина, сеча та слізна рідина, не несуть загрози. Тому профілактика внутрішньолікарняних інфекцій полягає насамперед у тому, щоб не допустити потенційно небезпечний контакт медичного працівника з біологічними рідинами пацієнта.

Найбільш дієвими методами профілактики на сьогодні є вакцинація проти гепатиту В та запобігання аварійним ситуаціям при роботі з колючо-ріжучим інструментарієм. Останнє досягається шляхом використання безпечних медичних виробів, які автоматично забираються або автоматично затупляють голки, деструктори для руйнування металевих голок тощо.

Уникнути аварійної ситуації допоможуть не тільки спеціальні вироби медичного призначення, а й дотримання елементарних правил виконання медичних маніпуляцій. Зокрема, щоб не пошкодити свій шкірний покрив інфікованою голкою, медичний працівник не повинен надягати на неї ковпачок і використовувати після проведення ін’єкцій, взяття крові тощо. Голки та інший гострий інструментарій одразу після використання поміщають у спеціальні контейнери, які мають бути розміщені максимально близько до місця проведення медичних маніпуляцій.

Важливо, щоб медичний персонал був забезпечений індивідуальними бар’єрними засобами захисту:

• рукавичками для процедур, які передбачають контакт із біологічними рідинами пацієнта
• масками і спеціальними окулярами-екранами для захисту очей, коли можливе розбризкування рідин
• вологонепроникними халатами та фартухами тощо

Також медичний персонал має бути ознайомлений з алгоритмом дій у випадку аварійної ситуації. Велике значення має доступність засобів постконтактної профілактики антиретровірусними препаратами, які в разі своєчасного призначення знижують ризик інфікування на 80%.

Медпрацівники мають усвідомлювати, яку небезпеку їх здоров’ю несуть внутрішньолікарняні інфекції. Це допоможе головній медичній сестрі організувати у закладі охорони здоров’я проведення дезінфекційно-стерилізаційних заходів на належному рівні.